2_1
страница №9
...о розгляду пункту, то не знаю, котрий iз правдивих синiв Христовох Церкви такi заслiпленi мав очi розуму свого, аби бачити того не мiг на око: не кого iншого, а тiльки самого неба i землi Рядителя справою у те, що свiтлiсть правди його святох в той час, коли хх найбiльшi супротивники iмлою рiзноманiтних i дивним промислом до зведення душ людських i утисненням та очорненням невиннох овечки, Церкви святох Схiднох, спрямованих способiв затьмарити силкуються, тим яснiшими незабрудненох чистоти своух у вiрi, надiхi любовi (котра все задля улюбленця терпеливо i з охотою зносити наказуу) променями майже на весь свiт свiтить i чим далi, то все бiльше заховану перед чужими, православного визнання свого iстоту виявляу i скарбницю клейнодiв тих, котрими од всемогутнього улюбленця свойого всерединi gloria enim filiae Regis intusя3, знамените приоздоблена, перед тими, котрi зовнiшньою, за Соломоном, чорною постаттю хй дорiкають, одкриваючи, тими хвалиться i тими словами промовляу:
Не гордуйте мною, сини людськi, дивлячись на зчорнiлий вид обличчя мойого, не гордуйте, а до внутрiшнiх небесних добростей, що ними мене Цар мiй i Бог мiй iз невимовнох любовi своух гойно обдарувати зводив, до краси й убору мойого придивiться. Чорне, визнаю, обличчя моу. Бо мене гримами багатств, пихи
й умiлостi сьогосвiтньох поцяцьковано. А ще бiльше тому, що змарнiле воно вiд посту, працi, наруги й переслiдування, котрi я постiйно в днi пiлiгримства свойого терплю, бо несу на собi хрест страждань i утискiв, iдучи за убогим i свiтом цим погордженим улюбленцем мохм по вузькiй i тернистiй дорозi до горнього трусалима. Чорне обличчя моу, бо тiлеснох розкошi й утiхи
в тiй мандрiвцi, покликана до чесного життя, я не отримую,
а твердою, безмежною добротою тих надiй живлячись i в тiй вiчнiй отчизнi, де i безсмертна голова моя перебувау, серце i всi помисли свох вмiщуючи, надмiрним голодом i надмiрною спрагою та тугою за цим дочасним iснуванням постiйно терзаючись, ось якi слiдом за блаженним Августином слова промовляю: "О вiтчизно наша, благодатна i супокiйна! Здалеку до тебе по тому бурхливому морю пливучи, вiтаумо тебе, з тох юдолi очi пiдносячи зiтхаумо i зi сльозами на твiй берег зiйти силкуумось! О надiя роду людського, Христе, Боже от Бога! Очi нашi у тiй густiй дочасного життя iмлi i темрявi своую свiтлiстю освiти, аби ми припливли до порту! Веди i спрямовуй корабель наш своую правицею! Порятуй нас вiд тих небезпечних навальностей морських
i вiзьми до себе, потiхи нашох! Ледве бачимо тебе здалеку заплаканими очима, немов зорю вранiшню, як чекауш нас на березi небеснох отчизни.
Чорне, по-трету, кажу, обличчя моу, бо нiяк сердечного болю
i кривавого плачу збутись не можу, дивлячись на велику i майже незлiченну силу людей, кров'ю найдорожчою безгрiшного бараняти одкуплених, яку тi багатi дари, тi дорогi клейноди й тi неоцiненнi добра, що йому одразу щедра щедрого пана рука давати волiу, на скалку блискучого скла багатств, розкошi, пихи й короткого та непевного на цiм свiтi спокою обмiнюючи, по широкiй
i просторiй дорозi, що веде до вiчнох погибелi, весело й з охотою наввипередки бiжить. I ще дивнiше, що тi, котрi хх (за довiреним хм над ними урядуванням i пастирством) од того нещасного чину одводити i в ньому гамувати мали б, авторами ххньох погибелi
i провiдниками ххнiми на тiй згубнiй дорозi стали. :
:Добре пам'ятаючи i тi слова апостола святого: "Прошу, аби насамперед чинили просьби, молитви, клопотання, подяки за людей усiх, за царя i за тих, хто гору мау, аби тихе й спокiйне життя провадили".
Бо ж яка релiгiя так часто та густо тi апостольськi слова виконуу, як Церква свята Схiдна, де жодна служба Божа, жодна порядку церковного церемонiя анi почнеться, анi скiнчиться без возсилання просьби до всемогутнього Бога про добре здоров'я i щасливе (з перемогою над ворогами) тривання влади короля його милостi? Отже, не Церкви святох Схiднох вiрнi сини, а швидше ти сам, безсоромний язиче, iз меж, так би мовити, обох повинностей свохх вискакууш, (виступаючи) i проти Бога, бо явнi для всiх правду й невиннiсть безбожно вражауш, порушуючи мiру, i проти короля його милостi, пана нашого милостивого, бо вiрних i нi в чому не запiдозрених, правом жодним не поконаних пiдданих його поштиву та з цнотливих учинкiв набуту славу безсоромно щипауш i перед усiм свiтом тiую своую друком виданою брехнею у неславу вводиш.
Та ще й у чому? У тому, що добре обумовлене право посполите мати хотiли, щоб коли хто-небудь на кого-небудь у образi маустату короля його милостi звинувачення звiв, але того не довiв, то щоб сам за те був би караний, аби за те його як слiд (про що не кому iншому, а тiльки самому королевi його милостi, i то на сеймi вальному розгляд чинити належить) нагороджено було.
А хiба ти не знауш того, що i сам його милiсть король, помазаник Божий, на заочне оскарження i за марними та слабкими доказами нiкого карати не мау? Хто ж тебе таким безсоромним
i неправедним суддею учинив, щоб ти честь людям поштивим (дасть Бог, своух ранiше можеш позбутися) одсуджував, лаяв хх, злословив на них та ще й непристойними назвиськами хх хрестив, i не тiльки людей посполитих мiських, а й духовних i багатьох значних стану шляхетського осiб, котрi в тiй Церквi старожитнього визнання свого узвичауним, належним i Богу милим способом заживають, не поминувши i хх милостей панiв суддiв головних трибунальських?
А вiдаючи, що особливох за те похвали та подяки гiдний, не хотiв ти й очей на свiт при тому безсоромному скриптi своуму показати, а машкарою, аби тебе нiхто пiзнати не мiг, прикрився. Сумлiння, хоч i дуже тобою загамоване, на таку явну безсоромнiсть пiти тобi не дозволило, аби ти з тiую фальшивою повiстю своую об'явився, а [вчинив ти так], як хитрi i вправнi розбiйники дiють: за стiною затауно стоячи, тими ядовитими скажених слiв стрiлами на цнотливих стрiляуш.
Але з якою, скажи менi, метою те чиниш? Чи для того, аби уднiсть з Церквою римською (котрох ти adhaerentemя1 cебe виказууш) вiдбутися й угрунтуватися могла? Але зваж, що тим самим безбожником здаушся, бо хочеш, щоб хвала (як ти розумiуш) Божа твоую брехнею збагачена стала.
Хiба ж коли правда оголошувала себе фальшем i брехнею? Швидше, справдi, вогонь з водою i темрява зi свiтлом, анiж тi двi протилежнi речi поуднатися можуть. Хiба ж не бiльшу ганьбу
i шкоду Церквi свохй ти чиниш, коли, правдою i Письмом Святим овечок Христових не маючи змоги переконати, до тих непристойних брехень i безбожних навiтiв удаушся? Хiба ж не свiдчиш тим самим, що ти не од Бога, котрий, будучи сам правдою, в правдi залюблених синами свохми називау, хх свiтлiстю обличчя свойого навiки звеселяти i наповняти обiцяу. А що мовить про тих, котрi неправду громадять, послухай: "Ви зате, - править, - з вiтця вашого диявола". А чому, там само далi додау: "Той, - править, - не встояв у правдi, бо немау в ньому правди; коли каже вiн неправду, то своу каже, бо вiн з неправдивий i отець неправди". :
РОЗДIЛ I,
в якому мiститься плач, або нарiкання
церкви святох Схiднох на злочинних синiв
Горе менi, злиденнiй, ой леле, нещаснiй, звiдусiль в добрах мохх обiдранiй, ой леле, на ганьбу тiла мого перед свiтом iз шат роздягненiй! Бiда менi, незносними ладунками обтяженiй! Руки в оковах, ярмо на ших, пута на ногах, ланцюг на стегнах, меч над головою двосiчний, вода пiд ногами глибока, огонь з бокiв невгасимий, звiдусiль волання, звiдусiль страх, звiдусiль переслiдування. Бiда
в мiстах i в селах, бiда в полях i дiбровах, бiда в горах i в земних безоднях. Немау жодного мiсця спокiйного анi житла безпечного. День у болiстях i ранах, нiч у стогнаннi й зiтханнi. Влiтку спека до млостi, взимку мороз до смертi: бо ж гола-голiсiнька i аж на смерть гнана буваю. Колись гарна й багата, тепер споганiла й убога. Колись королева, всьому свiтовi люба, тепер усiма зневажена
i спечалена.
Приступiть до мене, усi живi, всi народи, всi жителi землi! Послухайте голосiння мого i дiзнайтесь, якою я була колись, i подивуйтеся.
Перша оздоба Схiднох церкви
Посмiховищем тепер свiтовi стала, а колись була дивом дивним i людям, i ангелам. Оздобленою була перед усiма, принадною i милою, гарною, як вранiшня зоря удосвiта, красною, як мiсяць, чарiвною, як сонце, одиначкою у матерi своух, вибраною неньцi мохй рiднiй за удину чисту голубицю непорочну, анi жоднох близни i зморшки або чогось такого не маючи. Олiя розлита - iм'я моу; криниця води живох - назвисько.
Вгледiвши мене, дочки сiонськi найблагословеннiшою королевою проголосили. Коротше кажучи, тим я була мiж дочками сiонськими, що трусалим мiж усiма мiстами жидiвськими; що лiлiя мiж терням, тим я була мiж дiвицями.
Таких: потребую тепер синiв, на таких пiд сей страждання мого час дiток важусь, котрi б не тiльки блюзнiрцям розпуснi уста замкнули, а й свохх, од найвищого до найнижчого, од архiурехв до всiх тих iурехв, що пiд владою ххньою перебувають, разом
з повiреними урядуванню ххньому людьми, достатньо i вiдповiдно до гiдностi заслуг ххнiх, картали, карали i направляли.
Та де ж таких знайду? Чи з неба, трiумфуючих вже, покличу? Се неможливо. Чи у рiдних сторонах пошукаю?
Немау жодного. Усi проти мене, як проти тох, котра б ними нiколи не болiла, повстали. Усi озброунi, наче на головного неприятеля збунтувалися, i шукають душi моух, аби вигнати.
Нещасна ж я мати! Що такого вчинила? За що незноснi переслiдування од власних свохх синiв терплю? Що я смертi гiдного скохла? За що в здоров'х свохм не чуюсь безпечна?
Однi менi недбальством шкодять, iншi тяжкого глуму завдають. Тi переслiдують незносно, а тi зрiкаються вороже. У глибокому злi погрязнувши i його природi скорившись, мене занедбали.
Церква Схiдна шукау вказаних злочинцiв синiв свохх
А що всiлякiй справi початком у слово i всьому, що починауться, рада передуу, то слушно менi подбати, аби обачно я в початiй скарзi повелася, аби, викладаючи справу, гiдно iз синами свохми обiйшлася. Справедливiсть вимагау i сам мiй того од мене жаль потребуу, аби з пильнiстю до справи придивилась i розсудливо зважила, звiдки такi великi злих звичахв пересади в синах мохх взялися, з якох причини така безмiрна до родительки ненависть дiтей опанувала? Про це воiстину годиться менi помислити перше, анiж чи всiх разом зрiкшись, материнським болем, сердечним жалем обнята, хх у гiркотi серця мого прокляну i на вiтцiвське покарання видам, а чи ще раз до декого з-помiж кращих, на котрих молодшi брати оглядаються, приступлю i про поправу
з ними порозмовляю: невже ж перед лицем матерi своух не засоромляться i не проймуться болем тiух, котра ними болiла, i, сльозами хх свох серця зм'ягчивши, в покорi до нiг хх припадуть, вiдаючи, що лiпше було б хм на свiт не родитись, анiж пiд потужну вiчнох кари руку всемогутнього вiнця дiстатись, котрий, хоч
i знак долегливостi мох, однак, з милосердя досi утримуючись, чекау, чи не отямляться i не почнуть грiхи свох спокутувати. Та хай по тiльки найменше слiвце з уст випущу або жаль на них виявити помислю, в ту ж мить вiн злих зле затратить i пам'ять про них вихором у повiтрi розвiу, так що й мiсця, на якому вони жили, знати не буде. Жахлива бо рiч, - мовить апостол святий,
- впасти в руки Бога живoго.
Родичi синiв церковних не з причиною ххнiх
злочинiв правом природним анi вихованням i навчанням
Нехай же непоконаних злочинiв свохх причину побачать; чи од вiтця по природi, а чи з матерi виховання походять? Бо як овоч гарний про гарне дерево свiдчить, так i гарнi звичах про гарне родичiв життя повiдають. I навпаки, вадам родичiв деколи те приписують, що в нащадках ганене бувау.
Але аж нiяк не знайдеться того у родичах, бо отець - добрий, тихий, скромний, лагiдний, ласкавий, покiрний i аж до смертi послушний. А мати - чиста, свята, непорочна, доброчинна i порядна. Отець - мудрий, справедливий, щедрий, милосердний, на гнiв не скорий, а до ласки охочий, помiрно строгий i не навiки гнiвливий. Мати дiток милуу, виховуу, про них дбау, годить хм аж до кровi: всiма цнотами той, котрий хх собi пошлюбив, приоздобив
i збагатив.
Отож анi вiтцiвського природження право, анi материнське молоко такох великох злочинностi дiток наших причиною не були.
Та якщо ми, родичi, природою своую ххньох злочинностi не спричинили, то чи дорого виховання ххнього не занедбали.
Аж нiяк. :
Петро Могила
КАЗАННЯ ПРО ВЛАДУ,
Неперевершений у славi Господь i Бог наш, Iсус Христос, творячи чудеса, прославив свою удину Церкву, яка у iстинно святою
й прекрасною у правдi, i предивним чином, навiть серед лиха
й гонiння, - бо ж у них вона, як золото в горнi, випробовууться, - завжди прославляу. На цiй iстиннiй вiрi, як на несхитнiй основi, за твердженням Апостола, повинна утримуватися Церква.
Що може бути вище за ту владу, яку вiд Христа Бога й Нареченого свого мау свята Схiдна Православнокатолицька Церква
у свохх архiуреях та iуреях. На небi вищий за всi сили тiльки один Бог, - то нiхто ж iнший не може вiдпускати грiхи - тiльки Вiн один, а не князь свiту цього, як про це говорить святий Золотоуст у книзi "Про священство" (у другому словi глави четвертох): "Не ангелам i архангелам Бог дав владу цю; на небi ж утверджено так: "Що на землi зв'яжеш, те буде зв'язане на небi; i те, що ти на землi розв'яжеш, те буде розв'язане на небi". Таким чином, мають владу зв'язувати й тi, хто володiу землею, але тiльки тiлесно. Цей же союз стосууться насамперед духа й походить
з небес, бо якщо iурех щось зроблять внизу, на землi, то, звiсно, сам Бог угорi творить. Що ж не iнше, як не те, що вся небесна влада дана через iурехв, бо вiн говорить: "Кому вiдпустите грiхи - вiдпустяться хм, кому ж затримауте - затримаються". Яка влада може бути бiльшою за цю? Увесь суд вiддав Отець Синовi, бачу ж можливiсть судити, вiддану iуреям вiд Сина. :
:Отже, тих, хто мау джерело своух дiх вiд Бога, належить слухатися, бо Христос говорить: вiдкидаючи вас, мене вiдкидають. Тому ця влада духовна, бо вона тих, хто занепав у грiх
i дiйсно розкаявся, вiд грiха звiльняу, надмiрно ж розбещених i не покiрливих, що у грiху й беззаконнi перебувають, а також тих, хто не розкаявся, зв'язуу. Але ж влада ця справдi вiд Христа Бога, тому як щось iурех розв'яжуть, то на небi це розв'язаним у, як щось на землi зв'яжуть, то й на небi це звязаним у; небo ж не цiую людською владою пiдтримууться, а Божественною силою, даною вiд Христа Бога: нiхто ж грiхи прощати не може, як передрiкауться, тiльки один Бог. :
Тому цю духовну невидиму владу Христос, Господь i Бог наш, дау однiй лише свохй святiй, чистiй i непорочнiй Нареченiй, Православно-католицькiй Апостольськiй Церквi. Тiльки в нiй однiй грiхи вiрних, що впали в них пiсля схрещення, тахнством покаяння через архiурехв та iурехв розв'язуються й зв'язуються. У тiй же самiй iстиннiй Церквi, котра у: тiлом Христовим, Христос, а не хто iнший, у главою. Ця удина церква у пiдпорою й утвердженням iстини i Пречиста Дiва (бо Вона пороку не мау), що у удиним чоловiком, Христом, заручена. А оскiльки у певна рiзниця мiж неiстинною i iстинною Церквою, то про духовну силу й владу, яку дав хй Господь Бог, вiчний хх Наречений, предивним видимим знаменням чудово сповiщау. уретичнi й вiдступницькi зборища, якi помилково називають себе Церквою Христовою, владу цю духовну мати не можуть, бо лише в iстиннiй Православно-католицькiй Церквi [виявляуться] видимими чудесами справжня невидима влада, що вiд Христа дана й перед усiма постау явленою. Чудо ж це преславне справдi було: коли найсвятiший патрiарх та iншi архiурех, владою цiую, що вiд Христа хм дана, когось iз тих, хто творив беззаконня й не покаявся, зв'яжуть i вiд Церкви вiдлучать, то тiло такого вiдлученого й духовно зв'язаного пiсля смертi не зотлiвау i не руйнууться, а кам'янiу, бубнявiу, наче тимпан, стау чорним, як вугiлля, i в такому станi воно перебувау довiчно. :
Ваша ж Мати, Соборна Церква, якщо хто навiть багато вiд нех забажау, дасть йому; ця ж Церква i прощау, i благословляу, й освячуу, i до Царства Небесного вводить. I ви хх також любiть, i скоряйтеся перед нею, i навiть, нехтуючи вашими намiрами, допоможiть хй, i творiть багато молитов за те, щоб стояла, утримувалася i святилася православна вiра посеред тернини, змiцнена вашим православним благочестям, ним же й пишайтеся перед iновiрцями. Це саме пiдтримуу багатьох нужденних i звiльнюу багатьох полонених, i бiдних рятуу багатьох, i спустошенi монастирi й прекраснi храми вiдновлюу й керуу ними, i тим, хто трудиться в них, подау допомогу, - тi ж, хто хх здiйснюу, мають велику винагороду i прощення, i ми тих прощаумо. :
Зрозумiйте ж, правовiрнi нащадки руського роду, що в однiй святiй Соборнiй Апостольськiй Церквi влада, провiщена через iстиннi знамення за допомогою благодатi Господа Христа, удиного фф Вiчного Нареченого, що перебувау невiдступно з Нею навiть
i до скону вiкiв, i утримууться в цiлiсностi. I, як твердить святий Апостол, крiм цiух однiух Церкви, що у пiдпорою й утвердженням iстини, жодне уретичне й вiдступницьке зiбрання не мау цiух влади зв'язувати й розв'язувати [грiхи], якщо Христос, Господь Бог
i удиний фф Наречений, таким ясним предивним знаменням ту силу, що мау, усiм показуу, то безбожне катування християн агарянами [не може бути не покаране], i уретичнi й вiдступницькi вуста можуть бути закритi. :
Таким чином, маумо в руськiй церквi духовну владу, вiд Христа Бога дану, що зв'язуу й розв'язуу, видимим знаменням вiд Бога сповiщену. Тож не вагайтеся нiскiльки i мiцно тримайтеся iстиннох Святох Схiднох Церкви, у нiй спасiння маючи, тому що бачите насправдi, що и нiй розв'язуються вiд грiхiв тi, хто покаявся. Полюби ж цю владу, котру Христос Бог Церквi свохй святiй захотiв подарувати. I зробив чудо над розслабленим, - за те дякуумо, говорячи: "Слава тобi, Господи, що дав цю свою Божественну владу людинi". I ця ж влада на велику користь i втiху душам нашим вiд Господа залишена, як Вiн сам про не говорить: Хай усi побачать, що Син Божий мау на землi владу розв'язувати грiхи. Не взяв же вiн хх з собою на небо, але тут на землi залишив, бо де согрiшаумо, там прощення здобути повиннi. Коли ж цю владу i ключ, що вiдчиняу найбагатший Христовий скарб, захочемо використати, то до священницьких - як до Христових припадаумо стоп, з вiрою i в покаяннi, бо ж вони паче ключники й приставники його, усвiдомлюють те, що вони зроблять тут, на землi, зроблено й утверджено Христом Богом на небi. Усi ж розбещенi, Церквi Христовiй непокiрливi, опам'ятайтеся, покайтеся й звернiться до Нех, тож, перебуваючи на землi, не будете зв'язанi вiдлученням, прокляттям i вiдступництвом, а коли смертна сокира припинить ваше життя, то, перебуваючи в непокаяннi, вiдлученнi будете вiд радостей святих, зв'язанi тим самим на небесах. Отже, тут, на землi, покайтеся, поки мауте час, жалкуйте, що зогрiшили, сповiдайтесь, i, вiд правовiр'я вiдступивши, вiдправте
й приймiть прощення тих, хто мау на це владу, розумiючи, що той, хто помирау, не покаявшись в грiхах, у вiдчах i вiдступництвi, як i той, що Духа Святого ганить, не зможе мати вiдпущення нi в цьому, нi
в майбутньому вiцi. Тому, перш нiж смертний не повалить вас серп, усi грiшнi, котрi перебувають у церковному прокляттi й вiдлученнi, а також тi, хто перебувау у вiдступництвi й уресях, до настання кiнця, або хоч i при самому кiнцi, як розбiйник, що опанував себе, у серцi засмученому покайтеся i звернiться до Господа Бога вашого й до Матерi своух, Церкви, i милiсть знайдете i благодать приймете, бо ж щедрий i милостивий Господь до тих, що каються i до Нього притуляються вiд щирого серця, хай навiть i в останню годину, - i тому слава, честь i вшанування у вiки незлiченнi. Амiнь.
Богдан ХмельницЬкий
СТАТТI Б. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО (1654)я1
Бють чолом великому государевi царевi i великому князевi Олексiю Михайловичу, всех Великох i Малох Росiх самодержавцевi
i многих держав государевi й обладателевi пiдданi його царського величества Богдан Хмельницький гетьман Запорозького вiйська i весь мир християнський росiйський, аби його царське величество пожалував хх тим (дав хм те), про що битимуть чолом (проситимуть) посланики хх, а вони його царському величеству служитимуть во-вiки в усiм що хм государ повелить.