2_1
страница №7
... преславнiм, зiзнаюсь, i знатнiм мiстi. I нiчим не зможеш вiдзначитись. Адже мiсто розташоване у внутрiшнiх, спокiйних мiсцях крахни, де немау можливостi для вияву твоух доблестi. :Отже, будь мужем сильним, твердим, сарматом непереможним i, полишивши машкари або галлам, або зманiженим iталiйцям, хдь до гiмназiх справжньох доблестi - у Русь. Там ти матимеш усе потрiбне, бо житимеш серед труднощiв i страху - двох найкращих учителiв юностi, якi спочатку по-рiзному тебе виховуватимуть, а пiзнiше напоять розсудливiстю й дадуть вiдповiдну пораду.
Все це наблизить тебе до пiдлеглих i зробить ххнiм улюбленцем. Побачать-бо, що ти, ххнiй король, не серед натовпу дiвчат ховаушся i не вдома бiля материнох спiдницi, а у ворожiй землi за свiй добробут клопочешся. Уяви собi, що ожили твiй прадiд Ягело, дiд Казимир, а також Сигiзмунд, твiй батько. Помолодiють вони, коли побачать, що в твоуму характерi найправдивiше виявилася ххня доблесть. Подумай, о королю, кого пiдбирати треба
й кого наслiдувати! Якщо це зробиш, легко уникнеш всiляких плiток i побрехеньок мiщан. I стануть вихваляти тебе не тiльки шляхетна молодь чи безсоромний гурт параситiв, а й чужi народи, i передусiм громадяни твоух держави.
ЯК КОРОЛЬ ПОВИНЕН ДБАТИ
ПРО ПРИХИЛЬНОСТI ПIДЛЕГЛИХ?
Ти вже знауш, з ким варто жити i в якому мiсцi. А тепер, оскiльки твоу життя не з нi особистим, нi приватним, а спiльним i громадським, - вiд самого початку старанно дбай, щоб здобути прихильнiсть людей, якими правиш. Лише вона у запорукою королiв. Без прихильностi пiдлеглих влада королiв немiцна й нетривала.
I якщо вже опорою твого королiвства у шляхта, схиляй хх до себе всiма способами, прошу. В цього ти найкраще досягнеш двома шляхами. По-перше, якщо нiчого не називатимеш у державi свохм, а вважатимеш, що все належить лише республiцi, покажеш, що ти, король, у нiби сторожем держави. Бо сторож жодну рiч
з того, що стереже, не може назвати своую. Iнакше вiн не сторож цих речей, а господар. Так само не давай пiдстав запiдозрити тебе у пожадливостi, навпаки, вселяй у них надiю на щедрiсть. Другий шлях, який викликау велику доброзичливiсть пiдлеглих до правителiв, - це твоя ласка до тих, хто тебе оточуу. Ця настанова
у вельми важливою. :
Про те, як треба захищати державу
Мусиш знати не тiльки про те, як здобути прихильнiсть серед свохх пiдлеглих, а як хх захистити, - якщо вже Бог дав тобi до рук "скiпетр рiвностi, скiпетр держави", захищати яку завжди було важко. Декому не до вподоби збирання грошей на оборону тому, що щорiчнi податки виснажують державу. Iншi кажуть, що молодь звикла до розкiшного й безтурботного життя й нелегко хх виховувати та змушувати робити щось на благо держави. Тому треба змiнити всю систему оборони. I якби ти захотiв знати, який спосiб менi подобауться, я б вiдповiв: "Той, який завжди подобауться мудрим. Вся наша республiка, якщо не помиляюся, роздiлена на 13 воуводств. Зроби так, щоб певний час по черзi воювало кiлька воуводств: одного року, наприклад, певнi якiсь три воуводства, наступного року - iншi три. У такий спосiб найкраще державу захистиш. Проти особливо великох ворожох сили варто готувати посполите рушення.
Така вiйськова служба, дивись, i принесла б нам блага. По-перше, посполитi спочили б вiд податку, молодь утримувалася
б вiд розкошiв потребою у вiйськовiй службi й поволi призвичахлася до працi та звикла б до труднощiв.
Крiм того, ххнi батьки, нiби змагаючись мiж собою, уважнiше
б вiдбирали для свохх дiтей коней, зброю, слуг. Та й iншу вiйському амунiцiю завжди вдома напоготовi матимуть, якщо певнi будуть, що через три чи чотири роки, згiдно з чергою, розпочнеться для них служба. Я вже мовчу про те, наскiльки все у них тепер занедбано, щоб ненароком не зачепити i мохх русинiв. Бiльш мудро, гадаю, чинили давнi греки, якi саме завдяки цьому i позбулися розкошiв юнакiв, i ворога тримали на вiдстанi вiд дому. Я сказав, що знав. А якщо моу не до вподоби, наслiдуй кращих i за ххнiм зразком у час миру i в час вiйни державою прав.
ЩО В ДЕРЖАВI БIЛЬШЕ: ЗАКОН ЧИ КОРОЛЬ?
У твохй державi все пiдпорядковано потребам миру або вiйни, i республiка обмежена цими обов'язками. Тому здауться недоречним ставити питання: чому в твоуму королiвствi у ще й такi двi гiдностi, як "закон" i "король", або хто з них вищий? Переборовши всякий сумнiв, скажу: "Буде найсправедливiше, якщо ти перебуватимеш у межах свого обов'язку. Бо якби ми зважали на римських законникiв, тобто похлiбцiв тиранiв, то всю зверхнiсть
у державi, без сумнiву, приписали б королевi i таким чином пiдпорядкували йому саму юстицiю, а його власнi закони вихваляли. Нiколи б не ставили королевi запитання "чому?". Нiколи
б не нагадували йому про присягання. Показували б лише, що сам вiн у паном нашого життя й смертi. А тi дармохди тим певнiше б нашiптували з усiх бокiв королевi про "злочинцiв", якi непоштиво ставляться до короля.
З другого боку, ми виросли не в королiвствi Нерона, а в славнiй батькiвщинi Сигiзмунда. I нашi предки виховували нас так, щоб ми знали, що король вибирауться для держави, а не держава iснуу задля короля. На цiй пiдставi гадаумо, що держава набагато шляхетнiша й достойнiша за короля. Закон же, якщо вiн з душею
i розумом держави, значно кращий за непевну державу i вищий за короля. Отже, закон дорiвнюу королевi i навiть кращий i набагато вищий за короля.
А тепер поясню тобi, що таке закон. Вiн, як я вже показував, сам у правителем вiльнох держави, але мовчазним, слiпим i глухим. Згiдно з ним обирауться одна людина, яку ми називаумо королем. Вiн - вуста, очi й вуха закону. Якби закон сам мiг вислуховувати, вести бесiду, нiхто не обирав би короля, бо закон сам навчау, що треба робити. А оскiльки закон цього робити не може, то вибирау собi посередника - короля. Коли ж якийсь Требонiан або один з римських рабiв, наприклад Ульпiан, пiдлещуючись до тебе, скаже, що ти наймогутнiший у свохй державi, не погоджуйся. Скажи, що у твохй батькiвщинi править не людина, а закон. Отже, якщо тебе запитають: хто ти? - вiдповiдай побожно й правдиво так: я король - вуста, очi й вуха закону, а точнiше, iнтерпретатор закону, який присягнувся вiру в королiвствi змiцнювати i нiчого iншого не робити, як тiльки те, що закон велить.
Така вiдповiдь буде не лише правдивою, а й преславною - величною й гiдною спадкоумця Казимира Великого. Цей-бо перший дав нам найсвятiшi й найсправедливiшi закони, якi ти так само мусиш шанувати i не вiдступати вiд них навiть на кiнчик нiгтя. Бо оскiльки закон у даром Божим, то помститься Бог порушникам його подарунка вбивством, чварами, вигнанням, ворогуванням, руйнуванням, рабством, зрештою, приведе державу
з поколiння в поколiння до ганебних законiв. Багато мiг би прикладiв тобi навести, як нових, так i давнiх, якi достеменно пiдтверджують, що тирани завжди нещасливо закiнчували життя. Про це i дистих свiдчить:
Institia et pietas validae sunt principis arces,
Nulla tyrannorum vis diuturna fuit.
(Двi у фортецi мiцнi в короля: справедливiсть i вiра.
Влада тиранiв нiде довгою ще не була.)
Та оскiльки я поспiшаю до iншого й не хочу набридати, додам ще трохи насамкiнець: якщо ти визнауш, що закон у державi
у немов другим королем, хай зробить тодi Бог тебе й королiвство твоу щасливим, бо ти добровiльно вiддаси всього себе його волi. Та якщо змiниш цей порядок i скажеш, що ти пан закону, змiнить тодi Господь королiвство твоу i вiддасть його або вороговi, або рабовi твоуму. Коли ж побачиш, що перевага законiв i держави
з також незначною, що повсякчас стау попереду них i вище обох, згадай тодi: добре й належним чином керувати державою - труд не для однох людини (а ти його один нести збираушся!). Важчий тягар i зусиль вимагау бiльших, нiж тi, яких докласти сам можеш. Для цiух справи потрiбнi вiрнi однодумцi, якi певною мiрою вiзьмуть на себе разом з тобою нелегкий тягар i пiдтримають тебе працею й порадами спiльними.
Ми вже сказали, яким правителем у державi мусиш бути,
а тепер скажемо коротко, яких треба мати сенаторiв, тобто спiльникiв, при управлiннi державою (пристойних i однодумцiв), щоб прибiчникам i слугам здавався хранителем непошкодженох держави й, власне, королем, а не тираном.
Частина II
ПРО СЕНАТ
Треба передусiм знати, що добрий король нiчим iншим не вiдрiзняуться вiд тирана, як тiльки ставленням до сенату. Бо
й тиран захищау свохх пiдлеглих, як i король: часом справедливо вирiшуу справи, а то й вибачау. Проте його сенат нiколи не подiбний до королiвського. Тиран переважно не мау сенату, а якщо мау, то це нiкчемний гурт людей. А оскiльки сам усю республiку використовуу для свохх потреб, дуже побоюуться, щоб хтось йому не став на дорозi; i коли спiльникiв (не для оборони республiки, а на шкоду) собi пiдбирау, то передусiм дбау, щоб умiли тримати язик за зубами. Старанно пильнуу, щоб видатнi люди в його державi не зростали нi в доброчинствi, нi в науцi, нi в чеснотах. I тодi вважау себе щасливим, коли вiдважних, шляхетних, розумних, учених чи багатих мужiв не вижене зi своух держави. Навпаки, король (оскiльки не сам по собi, а з ласки свохх пiдданих стау правителем
у республiцi), щоб бiльше державi прислужитися, вибирау собi
у спiльники найкращих, найвидатнiших з-помiж громадян i завдяки хх авторитету, порадами й помислам оберiгау республiку i пiд час вiйни, i в мирний час. Саму тому талановитих i вчених оточуу вiн увагою, цiнуу ххню працю й певен, що i в майбутньому цi мужi знадобляться для республiки. Без них жоден гурт людей, жодна республiка не зможуть довго утриматись. А коли вже так воно
у, найбiльше потурбуйся про пiдбiр сенату, - щоб з обраного тобою сенату всi люди зрозумiли, що ти справжнiй король, а не тиран.
Остерiгайся зажерливих i не довiряй хм керiвних посад у республiцi. Адже й Святе Письмо забороняу вiрити захланцям. Апостол Павло, наприклад, каже: ":коренем усiх грiхiв у жадiбнiсть". До цiух вади найближча розкiш. Якщо хх нема, не буде мiсця i для пожадливостi. Треба, щоб нiхто на чуже не зазiхав, хто своу витратив. Iнакше з'являться у республiцi хитрощi, обман, зрада, грабунки, чвари, насилля над слабшими. Тому, коли вiд цього зла державу свою увiльниш, пiдбери до сенату людей стриманих, якi задоволнятимуться тим, що мають, - навiть малим.
Мудрi не допустять до державнох служби також людину незнатну за походженням або заплямовану, бо за великий скарб свободи вважають чесноту вiльного батька. I, навпаки, життя незнатного батька виховуу (на ххню думку) ницого сина. Ти ж, маючи таку чудесну раду, добирай, скiльки змога, мужiв знатних
i народжених славними батьками: почасти тому що вони у нiби стовпами твоух держави, почасти ж що iншi мешканцi королiвства з дiда-прадiда вже звикли дослухатися авторитету таких родин. Це ти постiйно вiдчувауш. :
I в нашiй республiцi також, коли добiрних мужiв залучатимеш до сенату, нi про що так не дбав, як щоб мiж сенаторами була належна згода. Бо нiщо так швидко не руйнуу державу, як чвари в сенатi. Вiд сварки Цезаря з Помпеум Рим занепав, iз-за внутрiшнього ворогування в сенатi небавом Угорщина вкрай занепала. Останнiй випадок i нас повинен настрашити. :
Тому, якщо ти не зважауш i не турбуушся, як прихилити до себе дружнiх i потрiбних для тебе сенаторiв, або правити будеш зле, або взагалi не правитимеш - через чвари з-помiж видатними в одну мить буде загублене все, що залишив тобi батько. А причина появи цiух мовчазнох ненавистi та розбрату (чув од мудрих) одна. Саме про нех i буду говорити. "Моу" i "твоу" - два джерела всякох незгоди в суспiльствi. Через них спочатку виникають суперечки та судовi позови, якi породжують ненависть. З ненавистi пiзнiше виростають заколоти, а пiсля заколотiв неминуче наступау крах держави. Отже, щоб королiвство було здоровим, твох сенатори не повиннi зупинятися над "моу" i "твоу". Хай цього не обговорюють, не вирiшують: це iнших суддiв стосууться. Хай сенатори стануть отцями держави, далекими од чварiв, - дружнiми, лагiдними. Хай душу мають не затуманену ворожiстю, не обплутану ненавистю, не слiпу вiд заздрощiв. Хай щиро та чистосердно бачать, що шкодить, а що корисне для держави. Цього не може бути, доки вони самi виступатимуть суддями власних справ.
I потiм, о, якби колись те рiшення попереднього сейму ти прийняв, те, у якому сказано, що треба встановити в державi суд з виборних суддiв i передати туди всi суперечки з приводу приватних справ, - щоб i пiсля цього нiхто не мав права оскаржувати. Хай ххня ухвала буде остаточною, що б вони не вирiшили.
Це моу мiркування (не мудрiше й не кориснiше за iншi) треба взяти до уваги, бо воно дуже стосууться гаразду нашого короля. Так щасливо жила колись Грецiя, маючи обраних вiд найзначнiших мiст мужiв, якi розв'язували спiрнi питання (греки називали хх амфiктiонами). Подiбного звичаю дотримувався й Рим. :
Так само i Галлiя, наслiдуючи хх, запровадила парламент i надала йому такi повноваження, що свохм рiшенням вiн примусив короля вирiшувати лише приватнi справи. I Германiя теж вирiшила ввести в усiй свохй iмперiх один суд подiбним чином i його авторитетовi пiдкорятися (германцi називають його просто "камерний закон").
Отже, якщо ми маумо стiльки зразкiв, як утримати мир i згоду серед громадян, i якщо вже бачимо, що цей самий закон подано на розгляд сейму, нема причин, чому б за найвищим бажанням
i задля блага цiух республiки не встановити такий суд у Польщi. Так забезпечив би ти у своуму королiвствi мир, спокiй i вiдпочинок. :
IV. I даремними були б мох настанови, якби ти сам не вмiв правити. Тому вважай, що ти сам по собi у немов якась республiка, в якiй ти мауш показати менi свою кебету й кмiтливiсть, щоб я, спiзнавши хх, додав свох знання i таким чином змiцнив i посилив твох природнi здiбностi. В цiй справi ти зробиш те саме, що
й художники, якi, бажаючи показати свою вправнiсть, самi себе малюють перед дзеркалом. Це найвищою мiрою притаманне живопису. А якщо художник, власне обличчя з дзеркала малюючи, не може досягнути правдоподiбностi, - хто ж iнший йому повiрить? Тих же, хто може це робити, вважають найбiльшими майстрами. Таких ми бачили колись у Нiмеччинi: Дюрера в Нюрнберзi й Луку у Вiттенберзi. За прикладом цих майстрiв ти теж мауш довести, що весь смисл твоух мудростi у твоуму життi. Якби-то менi збагнути (а я цього хочу) твою мудрiсть - ту саму силу, яка мау бути в тобi самому, так само i в менi, коли правлю. Отож хай буде це першим i визначальним чинником, що свiдчив би про мудрiсть, щоб ти сам себе знав i нею керувався у життi.
V. Друге, що до цiух справи, безумовно, стосууться, - я хочу бачити, що ти не лише полюбляуш мудрих людей, а й живеш
з ними i хм вiдданий, настанови ххнi слухауш, читауш, хх дотримуушся, а також у згодi з ними правиш. Коли я про це довiдаюсь, буду вважати тебе подiбним також до тих, кого звичайно люблять, особливо коли я зрозумiю, що ти робиш це щиро й вiд душi. Усувай вiд себе людей похiтливих, жадiбних, злочинних, хвалькуватих, а також блазнiв, щоб я, побачивши твоу спiвжиття з цими нiкчемниками, не змiнив про тебе думку як про мудрого. Отже, як тiльки можеш, пильнуй протягом усього життя, щоб серед твого почту завжди були чеснi й ученi мужi, якi заслуговують на довiр'я. I не так уже й важливо, чи з твоух вони держави, чи з чужох, бо як про породистих коней не думають, чи вони польськi, чи iноземнi, так само i людей добирай: дивись, аби лиш були корисними для тебе й королiвства твого. Однак до такого пiдбору треба пiдходити з розумом, який розсудить справедливо. Бо у багато таких, котрi, хоч вiд правдивох й справжньох мудростi щонайдалi перебувають, але, як не дивно, видають себе мудрими.
Небезпечних людей, вiдданих наживi й обжерливостi, уникай. Бо марнотратником зроблять вони короля, пихатим i виродком. Усiх хх стримуй згiдно з тим правилом, яке тут подаю. Як побачиш когось грубого, самовпевненого й пихатого, скажи прямо, що вiн дурень i негiдний разом з тобою жити. Хай навiть це чужинець буде, пихатий i похмурий учений з багатьма титулами. Але чому? А тому, що справжня мудрiсть i правдива наука тiсно пов'язанi з чемнiстю, уникають титулiв, виявляють благородство й не втручаються до чужих справ. Отож пiдбирай для себе людей не за титулами, а дивись на ххнi справи, якi сприяють осягненню найвищих посад у твохй державi. Таких людей удавнину називали фiлософами, бо вони давали королям такi знання, якi потрiбнi були для правлiння, i поради, яких люди дослухаються у життi.
Iз цього випливау, що всi шанувальники мудростi у прихильниками республiки, i навпаки. Таких, отже, до себе схиляй з найбiльшим старанням i найбiльшим бажанням.
VI. Залишауться, нарештi, обгрунтувати належним чином високу думку про мудрiсть i, якщо можливо, якнайширше. Йдеться про школи й гiмназiх, оселi правдивох мудростi у державi. Де хх нема - засновуй, де занепали - вiдновлюй. Хай навчауться там зростаюча молодь твоух держави гуманностi й мудростi. Таким чином, твох пiдлеглi ще з дитинства навчаться й справу добре вести, i тебе, мудрого правителя, слухатись. Бо якщо ти лише простим способом (законами i покарою тобто) будеш спонукати свохх громадян до доблестi, це буде так само, якби хтось пiд загрозою кари змушував влучати в цiль людину, яка нiколи не вчилася метати списа. Тому вважай, що енергiйно сприятимеш примноженню слави мудростi лише тодi, коли пiдтримауш Кракiвську гiмназiю, яку твiй дiд заснував.
Розумно зробиш також, коли прилюдним едиктом звiльниш цю гiмназiю од незлiченних глоговiтських старцiв. Тим самим усунеш не досить чесних i щонайменше корисних для держави людей: Голкотiв, Тартаретiв, а також Брiкотiв i Глоговiтiв. Разом з ними увiльни свохх пiдданих i вiд так незлiченних складних слiв, яких за плату навчають нетямких людей. Прилюдним едиктом збери однодумцiв - мужiв високих, а замiсть юрби нечестивих людей дорахуй до колегiх авторiв досвiдчених як у грецькiй, так i в латинськiй науках. Хай звiдси, немов з якогось чистого
й прозорого джерела, тече королiвська наука, яка зробить громадян твохх мудрими й державi потрiбними. Таким самим чином простi школи з найбiльшим завзяттям вiдновлюй. I вчителями
у тих школах настановляй не придворних слуг, якi блискають пурпуром i тонким полотном, а людей учених, завдяки яким молодь стане вченiшою й для твоух держави бiльш потрiбною. Так само й про iншi гiмназiх та школи пiклуйся. Сам призначай туди надiйних учителiв, якi навчать, покажуть i спонукають юнакiв займатися такими справами, завдяки яким вони стануть уже у зрiлому вiцi добрими, славними й щасливими. I, навпаки, якщо буде знехтувано добрими справами й запануу байдужiсть, тi самi вчителi з найбiльшим старанням виховають юнакiв такими, якi принесуть державi найбiльшу неславу, ганьбу й нещастя.
Однiую цiую турботою ти зробиш i пiдлеглих свохх мудрими,
i себе покажеш усiм найкраще. Бо ми, скiльки разiв не споглядали б цi школи, тебе вважати будемо хх креатором. Покажи нам завдяки працi свого розуму зразок, якого ти можеш досягнути лише мудрiстю. Адже ознакою мудреця у вмiння когось навчати. I ти навчиш свохх громадян, якщо дбатимеш про школи та вчителiв. I не гадай, Августе, що до слави мудростi у iнший шлях, крiм того, про який уже говорив i знову повторюю: щоб ти сам вище всiх був i мудро правив; потiм, щоб з мудрими жив; i, нарештi, щоб робив свохх пiдданих мудрими. Це перша i найвища порада твохй королiвськiй величностi. Тепер до цiух одержуй останню пораду, яка, власне, також звiдси початок веде.
VII. Йдеться про справедливiсть. Про цю чесноту мусиш добре дбати, якщо хочеш у крахнi зажити слави найсправедливiшого. Та коли ти i мудрiстю, i справедливiстю будеш лише рiвний менi, тодi в чому вiдмiннiсть мiж тобою i мною, тобто мiж королем
i пiдданим? А нi в чому, гадаю. Тому, якщо вже хочеш чимось видiлитися, дбай про цi чесноти. Шануй справедливiсть i саму хх ретельно зрощуй, але не тим нiкчемним способом, про який адвокати-крутiх говорять, а лише удиним королiвським: коли за чесноти нагороджують, а за злочин справедливо карають. Якщо, наприклад, люди збираються на сейм задля якогось блага, ти мусиш дбати, аби благо пiдтримати в державi мiцно й нагородами та посадами до нього заохочувати. А тим найвищим i найостаннiшим з усiх благ у благо жити у твохй державi, за твохм правом
i волею, у згодi з законом i природою. Це кiнцева мета, й до нех повинен спрямовувати державу, якщо хочеш зробити Польський сейм не тривалим, але щасливим.
Розумно також у життi поведешся, якщо станеш пiклуватися, щоб у Польському сеймi чеснота не поступалася ганджу та щоб негiдникiв, нарештi, не шанували бiльше, нiж достойних. Якщо ж колись ти вiдступишся од цього, розпущено буде сейм твоух держави, й вiн буде зруйнований за твохм бажанням. Лютуу-бо зневажена чеснота, казиться й бунтуу дуже й хоче, щоб суспiльнi справи гинули, коли бачить, що сама зневажена.
Ти гадауш, що немау iншох причини для виникнення чварiв
i навiть загину держави, нiж хибний розподiл почестей i посад. Згадай, що кажуть з цього приводу греки й латинцi, яких, чую, вивчауш завзято. Там знайдеш великих i славних лицарiв, якi не скаржились, що хх зневажено, i, таким чином, батькiвщину свою не губили вщент. Найперша прикмета тирана - невiдповiдний
i несправедливий розподiл почестей. А якщо тиран у ще й нещастям у виглядi купи рiзноманiтних напастей, тодi вiн при роздачi посад негiдникам саму чесноту ганьбою обтяжуу i нiби мором яким губить. Бо як нашi тiла своую хжею вдовольняються, так
i чеснота своую нагородою живе. А всякий тиран дбау, щоб у вiльнiй республiцi чесноти не було.
За тиранiх при розподiлi посад мають значення грошi, улесливiсть; мають значення бенкети, учти й блуд, а особливо пiдлабузництво, на якому всяка тиранiя тримауться. Тиранам здауться, що саме в цьому суть життя i що саме це сприяу ххньому добробуту й задоволенню нестримного бажання. Якщо хочеш показати себе несхожим, будь при розподiлi посад пильнiшим
i справедливiшим за всiх iнших: не бери хабарiв, бо грошi заслiплюють очi мудрим i знеславлюють чесних. Зважай, щоб прохання були гiдними громадянина й корисними для держави. Будь прихильним до порядних мужiв, якi про гаразд держави дбають, на ххнi прохання звертай бiльше увагу, нiж на прохання тих, хто з негiдним намiром посад домагауться. А коли люди, схильнi до пиятики, зманiженi та розбещенi, почнуть вимагати у тебе почестей, скажи хм вiдверто, що державнi посади ти надауш лише
мужам чесним, шляхетним i стриманим: таким, що й правду говорити, i мужньо дiяти, й ощадливо жити вмiють; якi не пiдлабузники i не зманiженi, i не п'яницi. А такi, як ви, скажи, не вшанування, а кари гiднi. Якщо зробиш це, чесноти негайно зростуть
у Польщi, а кiлькiсть вад зменшиться, i сама нечеснiсть в безнадiх згине. Запрошуй, отже, всякого бажаючого, найкращого й наславнiшого, i ми незабаром побачимо, що ти у справжнiм хазяхном могутньох держави, й довiдаумося, що користуушся державним добром, а не розтринькууш його.