2_1
страница №8
...аковою мiрою не стiльки титул, як силу твою королiвську. Якщо зробиш це - змовкне вселюдський плач i скарги припиняться, та й благання нещасних, для яких лiпше пiд турком ходити.IX. Тому, якби ти запитав мене, яких лiкiв ужити до цих нещасних, скажу, що думаю. Менi вельми до вподоби мудрiсть давнiх королiв у Польщi. Вони щороку по черзi обходили певнi провiнцiх королiвства, щоб одержати вiд урядовцiв (яких ми називаумо офiцiалами земель) достовiрнi вiдомостi. Iмена хх нам вiдомi, а саму справу з найбiльшими збитками для держави ми занедбали. : Повтори, Августе-королю, давнiй i до того ж батькiвський приклад. Нiколи не живи довго на одному мiсцi, всюди бувай, всюди давай про себе знати, дбай про всi частини своух держави: оглядай провiнцiх, вислуховуй скарги, карай винних, звiльняй пригнiчених. I хай буде в тебе узаконене право позбавляти намiсництва за пригнiчення нещасних i карати безчестям негiдникiв. Коли так чинитимеш, станеш удиним королем Польщi, удиним захисником
i патроном усiх. Гонором свохм королiвським нi з ким iз свохх пiдлеглих не дiлись. I ми теж не будемо тодi впадати у вiдчай, коли вiдчуумо твою нинiшню допомогу, яка для нас з нiби волею божою. Бо i скаржимося у твохй присутностi вiльно, претензiх висловлюумо вiльно, сперечаумось з намiсниками також при такому суддi вiльно. Тепер же, коли ти давно у нас був i рiдко приходиш, ми, пограбованi й гнанi, змушенi постiйно позиватися.
Отже, зроби, що прошу, передусiм. Далi потурбуйся, щоб нiхто з сенаторiв не вiв у сенатi справу когось iз знайомих. Бо такий сенатор певною мiрою з нiби зацiкавленим суддею. I тодi нiхто
з сенаторiв не закине, що один з позивачiв у другом суддi, а iнший - слугою. Бо що можна сказати або подумати бiльш ганебне, як виправдовуватись, що змушений був учинити неправий суд. Або що якийсь сенатор засудив у твоуму судi якогось раба твохх пiдлеглих, послухавши спiльного хх пана. А тому, щоб усунути страх перед несправедливiстю, зроби те саме в Польщi, що колись, буцiмто, зробив у Литвi. Кажуть, коли ти довiдався, що у литовському сенатi веде справу близький родич звинуваченого, ти заборонив йому виступати в цьому судi iз звинуваченням. Цей приклад гiдний похвали i у найбiльшою ознакою твоух справедливостi. Вiднови хх у Польщi, просимо.
X. Якщо ти саме такими прикладами справедливостi покажеш судочинцям зразок до наслiдування, Бог дасть тобi, немов другому Соломоновi, мудрий розум, щоб став великою репутацiую справедливостi i так само тiшився славою серед усiх, - особливо, якщо до цiух (справедливостi) громадянськох додаси також божественну справедливiсть, яка у благочестям вiд Бога. Про нех скажу коротко.
Не сподiвайся зробити щось у цiй державi, перш нiж одержиш очi розуму, освiтленi божественним свiтлом, без якого, як вельми справедливо провiщауться, нiщо не бувау безпечним. А щоб воно осяяло твiй розум, дбай, щоб те свiтло передавалося непорушним. Чутка лине, i в твохй державi воно розливауться. Це свiтло не може з'явитися, звичайно, якщо його не звiльниш вiд неприумного якогось i гидкого зловживання. Якщо працею вiльних людей, якi зможуть вчити iнших i з немов лiхтарями слова Божого, не виведеш його з темряви на свiт божий i на огляд своух держави. Ретельно дбай, щоб вибори упископа передано було або капiтулам, як це вже у першiй книжцi показав, або, якщо це не до вподоби, не передавай священство принаймнi якомусь мерзотниковi чи марнотратнику. Обирання буде настiльки значнiшим, наскiльки бiльше турботи виявиш до виборiв священикiв. Не зважай у цiй справi нi на рiд, нi на прохання, нi на грошi. :
XI. А оскiльки я вiдверто заявив, що у твохм зразковим пiдлеглим, то ти, поклавшись на свою розсудливiсть, швидше
й рiшуче знищи у Польщi заведений королями мерзенний звичай. Бо хоч ти i мауш найвищу посаду, але вiдмiни порядок, коли упископ, одягнений у святе вбрання i обв'язаний iнфулою, пiд час священнодiйства, репрезентуючи бiля жертовника господа Христа, благоговiйно припадау до нiг твохх, тримаючи в руках кадильницю, а також хрест i твангелiу.
Як можеш, о королю, зносити цей нечестивий звичай злочинного культу? Невже хочеш, щоб про тебе думали, нiби ти Пiлат або нечестивий Герод, удостоуний за ту жахливу службу ласки господа твого Христа? Чому ти цей гонор виявляуш лише до упископiв? Адже ти хм пiдлеглий i хм завдячууш свохм гонором, як слуга - начальнику, як син - батьковi. :
XIX. :Не треба шукати слави мiж людьми, даруючи хм пурпур чи тонке полотно. Нехтуй грубу силу, зневажай багатства, жадобу до панування, бездумну i нещиру справедливiсть. Найвище цiнуй тяжку, але непорушну славу, - щоб тiшились поляки, що ти у них вроджений король, щоб любили тебе i вважали корисним для республiки. З цiую славою нiщо не може зрiвнятися, тому саме хх всiма свохми силами пiдтримуй i навiть власним життям оберiгай. За нею слiдуй, i всю силу таланту, яку тiльки мауш, використовуй для хх змiцнення.
XX. Написав оце, як змiг, не для невiгласiв, що нехтують будь-якою наукою, а для тебе, найвищого короля, який повинен приймати рiшення згiдно зi свохм духом, - щоб розсудливiсть дружила з силою. Одна з цих (двох) чеснот природно шукау iншу, йде за нею слiдом i навiть живе разом. Адже й сила без розважливостi занепадау. I розважливiсть, хоч пануу над речами, не бувау мiцною без сили. Тому, якщо вiдчувауш себе королем, не нехтуй жодною з цих чеснот, якi обидвi сприяють примноженню мудростi. I не кажи менi: "Ти можеш так повчати, бо ти приватна людина, а не король. Я бачив на аренi кулачних бiйцiв i бiгунiв у ристалищi, якi хоч i сильнi мужi, але здаються дiтьми, хх можна пiдбурити криком до змагання, тому що крик допомагау, навiть коли розум нiчого не вартий. Багатьох можна було б ще назвати, якi, будучи приватними особами, добре вмiли повчати багатьох можновладцiв, i пам'ять про них мiж людьми завжди свiжа i безсмертна. Так, поет Симонiд багато повчав спартанця Павсанiя, Талес з Мiлету - Перiандра Корiнтського, Анаксагор Клазименський - Перiкла, Платон - Дiона, Арiстотель - Александра, а Длугош - батька твого Сигiзмунда.
Якби цi можновладцi i королi не зважали на них через те, що вони приватнi особи, нiколи б не зажили такох слави i безсмертя мiж людьми. Я не ставлю себе поруч з ними (бо не шаленець), але на ххнiх прикладах учу, що iм'я приватнох людини не повинно перешкодити прислухатися до наших порад.
Вони вiдкривають тобi короткий шлях до здобуття хвали
i слави серед людей.
Такий шлях не всiх людей вабить, дехто волiу сам усе спiзнати, мандруючи по чужих краях. Ми ж, нiби до купи все зiбравши,
в одному мiсцi показуумо, як мусить поводитися сам король. Бо ти перебувауш на високому щаблi найвищох гiдностi, i очi майже всiх народiв спрямованi на тебе. Тому жоден твiй учинок не може бути прихований i вмить стау вiдомий усiм.
Тож наслiдуй все краще i в Лiкурга Спартанського, i в перса Кiра, i в поляка Сигiзмунда, i в будь-кого, хто розумом i звичаями пiднявся серед людей. Отак легко й швидко прославиться твоу iм'я в Польщi i на вустах усiх перебуватиме в найвищiй славi, - хоча б нiколи й не збирався плисти до трусалима. Якщо ж знехтууш щирими й правдивими настановами, корисними для дiла
i майбутньох долi, то, незважаючи на дуже високе мiсце твого сидiння, виявиться так, що воно тебе прикрашау, а не ти це мiсце. Але, правду кажучи, ми про тебе кращох думки. Скiльки б про твохх предкiв i рiд Ягеллона не думали, щоразу зазначали, що для них була чужа пихатiсть. Натомiсть увесь ваш рiд був сумирний, щедрий, ласкавий, кмiтливий. Отож прийми ласкаво цей дарунок вiд доброприхильного, вiрнопiдданця твого i не забувай, що вiн, пишучи це, дбау лише про твiй зиск. I хай з волi Бога найкращого i наймогутнiшого вiн буде в тебе сталим i незмiнним.
Iван Вишенський
Твори (1596)я1
:Глава 1
викриття диавола-свiтодержця i звабнох його ловитви цього скоропогибного вiку, учинене вiд голяка-мандрованця, котрий вирвався з хитросплетених його тенет i простуу до другого, майбутнього вiку
твангелiу вiд Матвiя, глава 4:
Знов диявол бере його на височезную гору i показуу йому всi царства на свiтi та ххнюю славу, та й каже до нього: "Це все тобi дам, якщо впадеш i менi ти поклонишся!" Тодi каже до нього Iсус: "Вiдiйди, сатано! Бо ж написано: господовi боговi своуму вклоняйся i служи одному йому".
Запитання. По тому, вiдколи сталося звитязтво над твоую звабою, сину геунський, од Христа-збавителя, а лукаве твоу царство свiту цього через смерть його ого лене й вiдкрите усьому свiту (через вiру й хрещення в iм'я отця, i сина, i святого духа), запитую тебе: як ви тимеш тепер гнiздо свiтолюбностi у вiрних та хрещених i закладатимеш основу поганського невiр'я?
Вiдповiдь звабника диявола-свiтодержця. Визнаю, сталося звитязтво вiд Христа над мохм царством, але вiд одягнених в iм'я його, так званих християн, мало i вельми мало. Ще через свiжу пам'ять пiсля вознесiння Христа на небеса де-не-де бралася до звитязтва мого царства якась частина роду християнського, розпалена тiую теплотою вiри. А нинiшнього вiку так зване християнство знов упало в межi першого невiр'я i однаково з нехрещеними поганцями люблять свiт i прагнуть насититися його царством та розкошами; вони ще бiльш, анiж погани, свохм злим iснуванням пригоджують тiлесним похотям свавiльного i нечистого життя. А що питауш, як я мав вдиратися свiтолюбнiстю
у християнство пiсля Христового звитязтва, то про це запитувати не треба. Такою ж хитрiстю, звабою, маною й усолодженням блиску й краси свiтовох, як i перед Христовим пришестям. Адже Христос дав тим, котрi хочуть перемагати свiт, тiльки образ, показав,
i навчив, i сам собою з'явив, звабностi ж мого неправедного царства в мене не вiдняв, i не погубив, i вчинив так для того, щоб людська самовладнiсть досвiду набиралася, очищалася й вiдшлiфовувалася для вiчного життя у тiй спокусi, боротьбi й випробуваннi вiку цього теперiшнього. Але, бачу, мало таких вiдбирауться i знаходиться, щоб хотiли й любили ходити на той тiсний гостинецья1; решта впали й поклонилися славi, царству, красi й любовi цього теперiшнього вiку, котрим володiю я. Вiд найперших i до найостаннiших, вiд тих, що звуться духовними, до простих, од влади до пiдручних - всi полюбили те видиво, блискiт i барвистiсть краси мого мирського царства, яку я Христовi на горi оголив
i показав. I всi з теперiшнього вiку до того мого царства розум, думку, любов сердечну i всю тiлесну мiць прив'язали, прилiпили
й прикували так мiцно, що хх тiльки вiд любовi мого царства може вiдлучити богом послана смерть, а бiльше нiчого. Отож кажу я й показую, що i при Христi казав i показував: коли чогось шукауш у мене, свiтодержця, то впади, поклонившись менi,- все тобi дам!
Запитання. Що ж менi дауш, дияволе? Назви, щоб знав я наперед?
Вiдповiдь. Дам тобi нинiшнього вiку славу, розкiш i багатство. Коли хочеш бути вибраним, духовно покликаним, од мене шукай i менi догоди, а бога занедбай, бо вiд нього не так просто такi достохнства бувають дарованi, а я хх тобi скоро дам. Коли хочеш бути бiскупомя1, впади, поклонися менi - я тобi дам. Коли хочеш арцибiскупомя1 бути, впади, поклонися менi - i я тобi дам. Коли хочеш кардиналом бути, впади, поклонися менi, я тобi дам. Коли
хочеш папою бути, впади, поклонися менi - я тобi дам. Та й iншим усiм, меншим чинам, пробоствамя2 та попiвствам у приходах i наданнях не таких гойних та багатих, тi, що прагнуть, хай, упавши, поклоняться менi - я хм дам. I до вас, котрi прагнуть мирськох влади та земного титулу мойого царства, те ж саме мовлю: коли впадете й поклонитеся менi, я вам усе, що прагнете, подам. Коли хочеш войськимя3, пiдкоморiумя4 а чи суддею бути, впади, поклонися менi - я тобi дам. Коли хочеш каштеляномя5 бути, впади, поклонися менi - я тобi дам.
Коли хочеш старостоюя6 бути, впади, поклонися менi - я тобi дам. Коли хочеш воуводою бути, впади, поклонися менi - я тобi дам. Коли хочеш гетьманом а чи канцлером бути, впади, поклонися менi - я тобi дам, будь досконалим угодником менi - я тобi дам. Коли хочеш королем бути, пообiцяй менi на офiру пiти
в геуну вiчну - я тобi й королiвство дам. I iншим усiм, меншим начальствам та чинам, те ж саме скажу: коли, впавши, поклонитеся менi, все, чого прагнете вiд земних та дочасних благ, я вам дам. Також i до вас, простих та неславних у моуму царствi, мовлю: коли, впавши, поклонитеся менi, знайду я по вашiй мiрi й простотi, чим вас убагатити i у звабу мойого вiку уплутаю. Коли хочеш iдолопоклонником, срiбнолюбцум i хабарником бути, я тебе митником, купцем чи корчмарем учиню; там твою волю й прагнення до забав, аж доки не здохнеш, прив'яжу й мiцно прикую до самого скону, не рахуючись iз помислом вiдiйти вiд здирства. Коли хочеш умiльцем, майстром, рукодiльним ремiсником бути та iнших вигадливiстю переважити, щоб тим бiльше мiг прославитися мiж сусiдiв i грошики зiбрати, впади, поклонися менi, я тебе упремудрю, навчу, наставлю i думку твого прагнення приведу до досконалостi. Коли хочеш похотi тiлеснох насититися й називатися господарем дому, дерева i шматка землi, впади, поклонися менi - я твою волю виконаю, я тобi жону приведу, хату дам, землю подарую, те ярмо тобi на шию повiшу i твою думку поховаю
в бiдi, неволi, печалi, неспокох, турботi, смутку i в безнастанному промислi, я з тебе сторожа, слугу, невiльника i в'язня жiнцi учиню, я тобi всi думки при в'яжу бiля жiнки - похiтливох розпусницi, тiльки пошукай, запрагни i менi поклонися - все оте я тобi дам.
Вiдповiдь мандрiвця вiд iменi всiх, котрi зваблюються дияволом. Знаю, дияволе, ти все те назване даси, якщо я тобi поклонюся, але я пiду шукати i в зерцалi Христового учення виглядати, чи ж та твоя данина на пожиток, а чи на погибель вiчну буде? Чи ж вона на славу, чи на безчестя вiчне перетвориться? Чи надовго, чи на малий час у руках попестууться, а потiм з дароносцем разом нагло згине i щезне.
Даси менi, дияволе, бути папою, кардиналом, арцибiскупом чи якимось iншим iменоносцем духовного стану, але що за пожиток од такого дарування, коли вiзьму ту достойнiсть од тебе, диявола, котрий був за гордiсть з небес на дiл звержений, а не вiд небесного бога, котрий такi чини духовного стану звик дарувати вельми заслуженим i вiд духа святого посвяченим, а не тим, котрi, як пси скаженi, бiгають, шукають, щоб стан духовний чи мауток, погнавшись, зловити. А що за пожиток з такого дару, коли я сам того запрагнув i дiстав вiд тебе, диявола, а не бог небесний мене на ту достойнiсть покликав i вибрав? Що ж за пожиток з того духовенства, коли я гiрше поганця лихе й нечисте життя проваджу
i валяюсь у калi похотi черева й ласолюб ства? Що ж за пожиток з того священства, коли я iменi святостi не знаю i з чужовiрцями мудрiстю, образом та життям нарiвнi стою? Що за пожиток з тiух влади пастирськох, коли я раб, невiльник i вiчний в'язень грiховi, через який вiдiйду в геуну вiчну? Що за пожиток з тiух дочаснох славицi, коли я вiчно посоромлений буду? Що менi за пожиток
з тiух малох розкошi, коли я во вiки у вогненнiй печi смажитися буду? Що ж менi за пожиток з тих сiл, мауткiв та великого багатства, коли я, обдертий i голий, без усього того сидiтиму в пеклi? Отож вiдай про те, дияволе, що я попiвського чину i стану вiд найвищого й до найменшого ступеня, дарованого вiд тебе, не прагну, i поклонитися тобi не хочу. тдиному господу боговi поклонюся i йому удиному послужу.
Вiдiйди, сатано! Даси менi нинi, дияволе, бути королем, канцлером, гетьманом, воуводою, старостою, каштеляном чи посiсти iншi посади й чини влади мирського твого диявольського царства. Що ж за пожиток iз того твого дарованого поганського начальства, коли я страчу християнство i позбудуся вiчного життя? Що менi за пожиток з того твого мирського титулу, коли я царства небесного титул погублю? Що менi за пожиток з того голосу королiвства, канцлерства а чи воуводства, коли я синiвство боже страчу, безсмертний титул? Що ж менi за пожиток
з твоух малох славицi, тимчасового титульця i гнилих та марнотних вуст хвалення, коли я вiд божох вiчнох слави буду вiдкинутий, титул помазання божого погублю i вiдпаду вiд похвали янгольських вуст? Я отож, дияволе, такох влади й титулу у тебе не шукаю, тобi поклонитися не хочу. тдиному господу боговi поклонюся i йому, удиному, послужу.
Вiдiйди, сатано! Даси менi тепер, дияволе, бути купцем, хабарником, митником i корчмарем, аби тим здирництвом та вправнiстю у тому дiлi поховав i ослiпив я свiй розум. Що ж за пожиток iз твого того дару, коли свiтла iстиннох науки слова божого не зможу бачити i не сподоблюся пiзнати його солодощiв? Отож знай, дияволе, що я в тебе того iдолопоклонного титулу й забави життя мого в ньому не потребую, тобi не поклонюся. Господу боговi удиному поклонюся i йому самому служитиму.
Вiдiйди, сатано! Даси менi нинi, дияволе, бути вправним i славним ремiсником, щоб помiж сусiдiв був я найславнiший, найвiдомiший i найшанованiший; грошики собi зберу, фiльварки куплю, дiмок приоздоблю. Що ж за пожиток з того твого хитрого дару, коли я до Iсусовох простоти приладнатися не зможу? Що ж менi за пожиток зi слави й честi сусiдськох, коли я в хорi пророкiв, патрiархiв, апостолiв, мученикiв i тих, що добре боговi вгодили, славитися не буду? Що ж менi за пожиток з численних фiльваркiв та оздоб дiмка, коли я красних домiв горнього трусалима не побачу i не сподоблюся посидiти в жодному його куточку? Отож я вiд тебе, дияволе, тiух слави й честi майстерностi не вимагаю, грошикiв збирати, фiльваркiв та дiмкiв купувати не хочу,
а тобi не поклонюся. Господу боговi удиному поклонюся i йому самому послужу.
Вiдiйди, сатано! :
Глава 3
ХАй БУДЕ ВIДОМО ВАМ, ПРАВОВIРНИМ, ЯК ЧЕРЕЗ ЦЕ ПОПУЩЕНI МИ В ТУ СПОКУСУ, ОСКIЛЬКИ ВСI ПОСЕЛЬЦI МАЛОф РУСIф ПОтРЕТИЧИЛИСЯ I ДАЛЕКО ВIДСТОРОНИЛИСЯ ВIД БОГА, ПРИПРЯГШИ ДО НЕВIР'Я I ЗЛЕ ЖИТТЯ, А ТОМУ ПОВЕРНIМОСЯ НАЗАД ДО БОГА, ХАй БОГ ДО НАС НАБЛИЗИТЬСЯ, ВIН-БО ЗАВЖДИ БЛИЗЬКО т; ГРIХИ Ж НАШI НАС ДАЛЕКО ВIДЛУЧАЮТЬ ОД НЬОГО. ОТОЖ ПОКАЙМОСЯ САМI У СВОфХ ГРIХАХ, КОЖЕН СУД СОБI УЧИНИВШИ, ПО ТОМУ I БЛАГОЧЕСТЯ ПРАВОВIР'Я НАШОф ЦЕРКВИ ЯК ВИПРАВИТИ ПОРАДУ ВАМ IСТИННУ I НЕБЛАЗЕННУ ДАЮ
Перш за все очистiть церкву вiд усiляких зваб та уретичних забобонiв i без сууслiв'я, у простотi серця бога хвалiте; латинський сморiд пiсень iз церкви виженiте, а боговi, спiваючи простою нашою руською пiснею, дякуйте. При тому прихилiтеся до нашох схiднох православнох вiри усiм серцем, душею й помислом без усякого сумнiву, а уретицтво й усяке невiр'я вiд себе одкиньте. Поклонiння iконам щиро шануйте, а в домах, де перебувауте, образ матерi божох з хх превiчним дитям на стiнi в кiнцi трапези вашох пригвоздiте. До церкви прийшовши, хрестом Христовим не соромтеся хреститися, бо нинi християни Малох Русiх поуретичiли, коли хреста Христового, слави своух, на якому нам спасiння сподiялося, соромляться. I не тiльки в церквi, але й до трапези сiдаючи, хрестом себе знаменуйте, а коли б трапилися бiля тебе латина чи уретики, не соромтеся перед тими прихильниками перелюбного життя цього, щоб не бути ганьбленими на всесвiтньому позорищiя1, адже тахнства нашох вiри не може вмiстити цiлий свiт, а всi iншi вiри у звабнi. На трапезi без молитов (по-свинському) хсти не починайте, як оце нинi оскотiлi хсте. Пiсля хжi знову подяку за церков ним уставом промовляйте. До церкви на правило соборне ходiте i все чинiте за церковним уставом (нiчого не прикладаючи вiд свого розумiння анi вiднiмаючи безсоромнiстю чи рiзномисельною думкою) i провадьте своу життя за нашим християнським законом, бо що святий дух уфундував устами, що вмiстили його, поправок од гнилих земних помислiв не потребуу. твангелiя й Апостола в церквi на лiтургiх простою мовою не вивертай те, а пiсля лiтургiх, щоб люди розумiли, тлумачте все
i викладайте по-простому. Книги всi церковнiх i устави друкуйте словенською мовою.
Оповiм вам велику таумницю: диявол мау таку заздрiсть до словенськох мови, що ледве живий од гнiву, радо б хх вигубив дощенту i всю боротьбу свою на те подвигнув, щоб викликати до нех омерзiння, огиду та ненависть. А що дехто з наших ганить словенську мову i не любить хх, то знай певно, що це вони творять дiйством того майстра i риганням духу його. А то через те диявол пiдняв боротьбу супроти словенськох мови, що вона у найплодоноснiша з усiх мов i наймилiша боговi, оскiльки без поганських хитрощiв та настанов, тобто без граматик, риторик, дiалектик та iнших марнославних пiдступностей, якi мiстять у собi диявола,
а через просте, старанне читання без усiляких штудерств, що приводить до бога, творить простоту i смирення й пiдносить святий дух. "У злопiдступну душу,- каже Премудрий,- не ввiйде премудрiсть", адже нинi латинська злопiдступна душа, ослiплена
й насичена поганським марнославством i гордими догматами, страждау, бо нiяк не може вмiстити божох премудростi й духовного розуму, смирення, простоти й беззлобностi. Так само оберiгайте, православнi, од тiух трутизни дiтей свохх, вiдтак знайте, iстинно вам кажу: коли в когось дух любовi прихилиться до цих поганських, марнотних, догiдних свiтовi цьому догматiв, той запевне прогрiшить у вiрi й цiлком одпаде вiд благочестя; ви ж нинi увiч постраждали, коли спокусилися на латинську й мирську мудрiсть, отже, й благочестя втратили, у вiрi знемощiли й похворiли, уресi породили й прогнiвили того, в кого хрестилися. Чи не лiпше тобi вивчити Часословець, Псалтир, Октохх, Апостол i твангелiу з iншими церковними книгами й бути простим боговгодником i вiчне життя дiстати, анiж осягнути Арiстотеля i Платона i, називаючись у цьому життi мудрим фiлософом, зiйти в геуну? Розваж! Менi здауться, що лiпше аза не знати, тiльки б до Христа дотиснутись, який блаженну простоту любить i в нiй собi обитель чинить i там упокоюуться. Отож знайте, що словенська мова перед богом бiльшу честь мау, нiж еллiнська та латинська. :
Чи жбо не вiдауш, що численним гологоловцям, трипiрним
i багатопiрним магероносцям, шликам, ковпакам, кучмам, високоногим i низькоситим слугам, дворянам, вохнам, пiстрявоквiтним жовнiрам та гайдукам - смертоносцям - сподiватися на боже царство не тiльки годi мислити, але й мрiяти?
Тут, знаю, злякаушся i скажеш, як учнi Христу, коли вiн хм сказав, що важко увiйти багатим у царство небесне. Тодi вiдказали учнi з жахом: "Коли воно так, як кажеш, господи, то хто може бути спасенний?" I знову спитали: "Чи всi влади й царi, тi, що були i тi, що хочуть бути, загинули й загинуть?" На це тобi коротко вiдповiм i той вузлик швидко розв'яжу. Iстинно тобi кажу, що мало хх i спаслося, i спасеться, i хх усiх ми можемо перечнслнти, хто задля спасiння в тому життi виснажив богобiйно свiй вiк
i плоди християнства в собi показав, а iншi всi по-поганському, по-тиранському, по-мучительському безчесно жили, загинули
й залишили на вiчну ганьбу та зневагу пам'ять лихих свохх справ, а благочестивi царi i в небесах, i на землi дотепер прославляються богохвальними вустами.
Що ж це таке плiд влади i чим вона могла б спастися? Знай про це!
По-перше: смирення - розумiючи так про себе, що годi гордитися, адже мау бути питаний i катований, коли б не владнав добре й достойно все йому довiрене згiдно з божою волею, як добрий
i вiрний шафаря1 свого пана.
По-друге: приниження й упослiдження - розумiючи так про себе: хоч i високо сидить i вище за всiх дивиться, але з низькими вiн однаково земля й порох i так само, або й гiрше, у гробi вiд черви той труп постраждау.
По-трету: нехвальство - мiркуючи так про себе, що немау чим хвалитися, коли довiчно не пробувау i швидко мiняуться,
а, зрештою, зникау й гине.
По-четверте: милiсть, щедрiсть, обичайнiсть i добродiйнiсть - носячи подобу сонячного круга, всiм своу нутро до любовi вiдкривати i досвiдчувати свохм оком загальнi нестачi й потреби, освiтлювати, дозирати i тi потреби задовольняти.
По-п'яте: благоговiння, тобто чеснiсть, боязнь i сором утримувати й мати хх завжди у собi до бога та святих. Це значить молити, просити, припадати, славити, утiшати, шанувати, величати
i хвалити христоносцiв, бо взяли собi скорбну путь i в слiд божий пiшли. I це йому треба чинити для того, щоб були в нього поспiшники до ласки божох, чого сам знайти не може через забаву владою та урядуванням, яке чинить у мирi.
Отаким обичаум може спастися такий володар, король чи князь, приклавши до доброго життя суд i правду i то не з огляду на свою мирську добродiйнiсть, а на тих сiромах сподiваючись
i маючи певну надiю: котрi ходять з хвостами каптурними,
в одежi мiшком пошитiй, з ремiнним поясищем i якi носять нечищенi черевичища - саме вони схилять милiсть божу через молитви на прощення грiхiв такому господарю чи князю, коли через необережнiсть мирськох забави, як людина, согрiшить. Так ото чинили й першi благочестивi християнськi царi (знаходимо про це в церковних iсторiях), ходили вони пiшо в пустиню i там,
у тих, хто в Христi любо жив, просили вдатися до бога iз своую покорою, щоб дав хм помiч i посприяв, причащалися там iз ними сухим хлiбом, ще й за звичаум хвалили те пригощення та пошанування, кажучи: "Нiколи ще,- казали,- царська вельми вигадлива трапеза так мене не усолоджувала i не давала такого любовного наситку, як твiй сухий хлiб i те зiллячко, чесний отче!" -
i отак, благословення взявши i прийнявши од них ласку, повертались у свох палати з миром i царство (за божим сприянням) мирно й добре уладновували, i спасiння дiставали. А нинi помiж ляхiв руськi князi всi поуретичилися i вiд iстиннох християнськох вiри вiдступилися, ще й на божий слiд ганьбу наводять i нарiкають, iночий чин лають, висмiюють. :
Мелетiй Смотрицький