страница №1
Кiнець XIX вiку визначився явищами, що характеризують новий зворот в iсторiх людськостi. Цi явища свiдчать про те, що п'ятий акт великох iсторичнох трагедiх, званох "боротьбою нацiй", вже почавсяi закiнчення наближауться. Цi явища - це збройнi повстання поневолених нацiй проти нацiй гнобителiв. На наших очах вiд-булися кривавi повстання вiрмен, кретян-грекiв, кубанцiв i нарештi боерiв. Коли ще поглянути на цю бiльше чи менше гостру боротьбу - у хх перших фазах - яку провадять зрабованi народи Австрiх, Росiх та Туреччини проти нацiй-панiв, на той смер-тельний антагонiзм, який iснуу помiж нiм-цями й французами, англичанами й росiянами, коли зважити, яку страшну масу регулярно вiйська утримують ворожi помiж себе нацiх, то стане зовсiм очевидним, що всесвiтове нацiональне питання вже зовсiм достигло, хоч i далеко стохть вiд необхiдного, дiйсного та справедливого розв'язання. Проте шлях до розв'язки удино можливий, певний i корисний показали нацiх, що вже повстали проти чужого панування, у якiй формi зверхництва воно не виявлялося б, i цей шлях суперечить Гаазькiй конференцiх.
Ми визнаумо, що наш нарiд теж перебувау у становищi зрабованох нацiх.
Отже, коли справедливо, що кожна нацiя з огляду на мiжнароднi вiдносини хоче виявитись у формi незалежнох, самостiйнох держави; коли справедливо, що тiльки держава одноплемiнного державного змiсту може дати свохм членам нiчим не обмежену змогу всестороннього духовного розвитку й осягнення найлiпшого матерiяльного гаразду; коли справедливо, що пишний розцвiт iндивiдуальности можливий тiльки в державi, для якох плекання iндивiдуальности у метою - тодi стане зовсiм зрозумiлим, що державна самостiйнiсть у головною передумовою iснування нацiх, а державна незалежнiсть у нацiональним iдеалом у сферi мiжнацiональних вiдносин.
Отже, виникау питання, чи визволення нацiональне можливе для нас?
П'ятий акт драми ще не наступив для нашох нацiх: вона переживау ще й досi довгий i важкий антракт у свохй iсторiх: за коном щось дiуться, йде якась пильна праця, вiд часу до часу грюкотить грiм, але завiса ще не пiднялася. Антракт власне починауться
з 1654 року, коли украхнська республiка злучилась з московською монархiую полiтичною унiую. З того часу украхнська нацiя по-лiтичне й культурно помалу завмирау, старi форми життя зникають, республiканська свобода нiвечиться, нацiя знесилюуться, гине, але потому знову вiдроджууться, з-пiд попелу старовини виникау iдея новох Украхни, iдея, що мау перетворитись у плоть
i кров, прибрати конкретнi форми.
Вiд часу Переяславськох конституцiх минуло сьогоднi 247 ро-кiв, незабаром Росiя справлятиме 250-лiтнiй ювiлей цiух подiх.
Коли доводиться нам йти на свох збори пiд допитливими поглядами цiлох фаланги державних шпiонiв, коли украхнцевi не вiльно признаватись до своух нацiональности, i коли любити вiтчизну рiвнозначно, що бути державним зрадником, тодi зовсiм до речi виникау повне обурення питання, яким правом росiйське царське правительство поводиться з нами на нашiй власнiй територiх, наче з свохми рабами? Яким правом вiдносно нас, тубильцiв своух крахни, видано закон з 17 травня 1876 року, що засуджуу нашу нацiональнiсть на смерть? На пiдставi якого права на всiх урядах нашох крахни урядовцями призначено виключно росiян (москалiв) або змоскалiзованих ренегатiв? На пiдставi якого права з наших дiтей готують по школах заклятих ворогiв i ненависникiв нашому народовi? Чому навiть у церквi пануу мова наших гнобителiв? Яким правом правительство росiйське здертi з нас грошi витрачау на користь росiйськох нацiх, плекаючи й пiдтримуючи хх науку, лiтературу, промисловiсть i т. д.? I, нарештi, найголовнiше, чи мау право царське правительство взагалi видавати для нас закони, унiверсали та адмiнiстрацiйнi засади?
Чи становище царського правительства вiдносно нас у становищем права чи тiльки сили, насилля? Вiдомо гаразд, що ми власновiльно прийшли до полiтичнох унiх з московською державою
i заступником хх - царським правительством. Ця власновiль-нiсть, на думку наших неприхильникiв, забороняу нам нарiкати на несправедливiсть того, що нам дiуться, бо ми нiби самi того хотiли, самi обрали собi те правительство. Це твердження примушуу нас розглянути природу й характер угоди з 1654 року.
Держава наших предкiв злучилася з московською державою "як рiвний з рiвним" i як "вiльний з вiльним", каже тогочасна формула, себто, двi окремi держави, цiлком незалежнi одна вiд однох щодо свого внутрiшнього устрою, схотiли з'уднатися для осягнення певних мiжнародних цiлей.
Виникау питання, чи по злуцi цих двох держав обидвi вони зникли, а намiсть хх почала iснувати третя держава, наступниця цих двох? Чи, навпаки, не дивлячись на злуку, обидвi держави iснують поруч себе? I коли так, то який вплив мала злука на обидвi держави з погляду мiжнародного права? Сучасна наука мiжнародного права вчить, що держава може бути як простою, так i складною. Вона каже, що двi або кiлька держав можуть стати мiж собою до злуки i сформувати "спiлку держав" (Staatenbund). Спiлка держав - це така форма злуки, при якiй шанування i пiдпорядкування спiльним iнституцiям не тiльки не виключау внутрiшньох
i зовнiшньох самостiйности злучених держав, але, навпаки, зберiгання цiух самостiйности стау метою злучених держав. Держави - чле-ни спiлки зберiгають право мiжнародних взаумин поруч iз заступництвом цiлох спiлки. Усi вони мають право поокремо зав'язувати конвенцiх та посилати послiв, аби тiльки хх мiжнароднi
взаумини не мали на метi шкодити iнтересам цiлох спiлки або окремих членiв. Така спiлка цiлком можлива не тiльки помiж державами, що мають однаковий полiтичний устрiй, але й iз рiзними формами державного устрою, i не перестау iснувати навiть тодi, коли в однiй з держав змiняуться форма правлiння, або вимирау пануюча династiя. Цим особливо "спiлка держав", вiдрiзняуться вiд так званох "реальнох унiх держав", яка може iснувати тiльки помiж монархiчними державами i завжди може припинити своу iснування, аби вимерла династiя. Спiлка держав виникау iз взаумнох згоди держав, що стають до спiлки. Зразком "спiлки держав" можуть бути: Пiвнiчно-американськi Злученi Держави, Швайцарська спiлка i найбiльше Германська Спiлка.
Якже злучилася держава московська з державою украхнською? Шляхом погодження, а погодження те виявилося у формi
т. зв. "переяславських статтей".
Переяславський контракт так формулював взаумнi й обо-пiльнi вiдносини держав (наводимо головнiшi пункти, надаючи хм характер сучасних висловiв):
1. Власть законодатна й адмiнiстрацiйна належиться гетьманському правительству без участи i втручання царського правительства.
2. Украхнська держава мау своу окреме самостiйне вiйсько.
4. Суб'укт не украхнськох нацiональности не може бути
в урядi в державi украхнськiй. Вихмок становлять контрольнi урядники, що доглядають певнiсть збирання данини на користь московського царя.
6. Украхнська держава мау право обирати свою голову держави по власнiй уподобi, повiдомляючи лише царське правительство про своу обрання.
13. Незламнiсть стародавнiх прав, як свiтських так i духовних осiб, i невтручання царського правительства у внутрiшну життя украхнськох республiки.
14. Право гетьманського правительства вiльних мiжнародних взаумин з чужоземними державами.
Аналiзуючи цi постанови Переяславськох конституцiх, приходимо до висновку, що в нiй наявнi усi цi прикмети, якi характеризують "спiлку держав". Таким чином, головнiший закид, який роблять нам нашi суперечники, стараючися довести нам безвигляднiсть наших стремлiнь, закид, нiби ми нiколи не творили держави i через це не маумо за собою iсторичнi пiдстави,- у тiльки випливом неуцтва й незнання анi iсторiх, анi права. Через увесь час свого iсторичного iснування нацiя наша з найбiльшими зусиллями пильнуу вилитись у форму держави самостiйнох i незалежнох. Коли навiть поминути удiльнi часи, де окремi галузi
нашох нацiх складали окремi держави, то перед нами виникау
i литовсько-руське князiвство, де генiй нашого народу був культурним фактором, i найголовнiше галицько-руське князiвство, спроба злучити до купи усi галузi, усi гiлки нашого народу
в однiй суцiльнiй державi, спроба, повторена далеко пiзнiше Богданом Хмельницьким i ще раз - Iваном Мазепою.
Таким чином украхнська держава в цiй формi, у якiй вона сформована i уконституйована Хмельницьким, у справдi державою з точки мiжнародного права. Суперечники нашi ще закидають нам i те, що украхнська республiка, сформована Переяслав-ською умовою, не була самостiйною державою, бо платила "даниною" царському правительству. Коли й так, то все ж навiть з хх точки зору украхнська республiка була напiвнезалежною державою на зразок Болгарiх, колись Сербiх та iнших балканських держав. Але пiвнезалежнi держави вiдзначаються тим, що не мають права мiжнародних взаумин з зовнiшнього боку: тим часом Переяславська конституцiя надавала це право украхнськiй державi. Як же, проте, розумiти цю "данину", що платила украхнська республiка московськiй монархiх. Годi розв'язати це питання з точки зору сучаснох науки мiжнародного права, бо вона не знау i не уявляу собi такох держави, яка б, маючи атрибути самостiйнох, платила "данину", як з другого боку не може припустити, щоб пiвнезалежна держава користувалась правом висилати послiв. Це дасться пояснити тiльки тодi, коли, згiдно з текстом конституцiх, ми прийдемо, що "данина" давалася не московськiй державi, а московському царевi, як i протекторовi особливого роду, бо украхнська держава вiд спiлки з московською виразно бажала тiльки "протекцiх",
а не пiдданства. З цього погляду ця "данина" мау значення вкладки до спiльнох скарбницi, призначенох для мiжнародних взаумин спiльнох ваги. Такий характер стверджууться ще й тим, що украхн-ська держава не була завойована московською монархiую, або придбана дипломатичним шляхом, як Польща, а злучуючись
з московською монархiую, не поступилася анi одним iз свохх державних, або республiканських прав, i устрiй московськох монархiх для украхнськох держави був зовсiм байдужий. Переяславська конституцiя була стверджена обома контрагентами: народом украхнським i царем московським на вiчнi часи. Московськi царi чи iмператори не виповнили свохх обов'язкiв по конституцiх 1654 ро-ку i поводяться сьогоднi з нами так, наче б Переяславська конституцiя нiколи й не iснувала. Вони чинять з нами так, наче наша нацiя зреклася свохх державних прав, вiддалася на ласку росiйським iмператорам i згодилася подiлити однакову долю з росiянами, що самi обрали собi царiв. Але наш нарiд нi сам, нi через своу правительство нiколи не давав такох згоди i нiколи не зрiкався прав, що належаться йому по Переяславськiй конституцiх. Через те Переяславська умова у обов'язкова для обох контрагентiв: московськох монархiх i украхнськох республiки на пiдставi засади, що нiяка умова не може бути знищена або змiнена однобiчною волею одного контрагента без виразно висловленох згоди другого. Через те "Единая нед?лимая Россiя" для нас не iснуу! Для нас обов'язкова тiльки держава московська, i всеросiйський iмператор мау для нас менш ваги, нiж московський цар. Так каже право! Та в дiйсностi нiякох ваги не мау Переяславська конституцiя, всеросiйськi iмператори у нашi необмеженi пани, а Переяславська конституцiя тiльки "iсторичним актом" та й годi. Як же з погляду права вiднестись до такого знущання над правом? Коли один з контрагентiв, каже право, переступив контракт, то другому контрагентовi лишауться до вибору: або вимагати вiд свого контрагента виконання контракту у тому розмiрi й напрямку, у якому вiн був прийнятий обома ними, або, узнавши контракт зломаним у всiх його частинах, зiрвати усякi взаумини з контрагентом.
I тодi вже у панування сили, але не вплив права.
Нашi суперечники можуть вiдповiсти нам, що хоч справдi контракт був повернений внiвець насиллями, облудою й пiдступом одного з контрагентiв, але другий контрагент вже згубив не тiльки право розпоряджатися своую долею, а й навiть право протестувати, бо свохм довговiковим мовчанням вiн освятив неправнi вчинки,
i те, що було придбане кривдою, на пiдставi задавнення стало правним. Тому вже пiзно вiдшукувати колишнi права.
Але в цьому мiркуванню немау анi крихiтки правди. Перше: не може бути придбане на пiдставi задавнення те, що захоплене гра-бiвницьким або злодiйським шляхом. Друге: розумiння про задавнення не може вiдноситись до зневолення свободи. Задавнення може мати вагу тiльки в правних вiдносинах, але не в безправних, а такi вiдносини московськох монархiх до украхнськох республiки. У мiжнацiональних вiдносинах задавнення може мати мiсце тiль-ки вiдносно тих нацiй, що вже вимирають, що вже не мають життувох сили, бо доки нацiя живе, доки вiдчувау себе живою i сильною, доти нема мiсця для задавнення. Але мимо цього розмова про задавнення не може грати нiякох ролi, бо наш нарiд свохми повсякчасними протестами проти панування Москви (Дорошенко, Мазепа, Кирило-Мефодiхвське Братство, Шевченко, селянськi повстання
80-рокiв i т. д.) перервав течiю задавнення, давши напрям розв'язати суперечку про обов'язковiсть Переяславськох конституцiх цим способом, який може вважатись удино дiйсним i серйозним, себто силою. Та навiть, коли б ми не бачили у нашiй iсторiх безупинних протестiв, то й тодi наше власне iснування у протест проти насилля не тiльки над нами, але й над нашими предками, воно переривау течiю задавнення, воно накладау на нас обов'язок розбити пута рабства, щоб - спадкоумцi Богдана Хмельницького - ми по вправу могли користуватись нашою спадщиною!
Очищення огнем
Де не помагають лiки, оздоровлюу залiзо,
Не помагау залiзо - оздоровлюу огонь.
(Старе латинське лiкарське правило)
Останнi тижнi внесли дуже багато в роз'яснення полiтичнох ситуацiх, хоч перериви в телеграфiчних i поштових зносинах,
у дiяльностi преси i т. iн. дуже обмежують той матерiял, яким ми розпоряджаумо безпосередньо. I в тiм, наприклад, i боротьба великоросiйських большевикiв з Украхнською Республiкою за сей час розкрила дуже значно свiй власний пiдклад, свох пiдстави, свiй дiйсний змiст. Пiднята нiбито в iнтересах перемоги край-нiх демократичних i соцiялiстичних гасел, а властиво - демагогiчних кличiв, над розважнiшою, бо обрахованою на реальнi наслiдки, роботою Украхнськох Центральнох Ради та хх правительства, вона все бiльше стау ясною в свохх реальних мотивах i завданнях, що зовсiм не мають нiчого спiль-ного нi з соцiялiстичними, нi з демократичними завданнями.
З повною очевиднiстю виступау мотив боротьби нацiональнох в самiй грубiй i неприкрашенiй формi, принаймнi в поглядах i висловах рядовох маси. Для нех завдання сього походу - "бити хохлiв", що по 250-лiтнiм поневоленнi наважились пiднести голови й скинути з себе московську кормигу. Iнтелiгентнiшi проводирi большевикiв не виявляють так щи-ро дiйсних нацiональних мотивiв, але з хх тактики виступау так само ясно се завдання: повернути назад у московську службу збунтованих украхнських пiдданих, а для того знищити культурнi центри Украхни, iнтелiгентнi сили украхнськi. Украхнцiв ловлять, арештують, розстрiлюють тiльки за те, що вони украхнцi.
Се продовження, пiд брехливими демагогiчними большевицькими гаслами, того самого завдання на винищення украхнства, яке собi була поставила царська зграя жандармiв i посiпакiв
з початком свiтовох вiйни. I вслiд хй летять i тепер тихi побажання успiху вiд московськох буржуазiх: промисловцiв, фiнансистiв
i - дуже багатьох iнших, як летiли вслiд жандармським подвигам давнiших лiт вiд усiх тих, що про око людське умивали руки вiд участи в них, або навiть робили бiльш або менш ефектнi жести благородного обурення, а в серцi молили Бога, щоб тим жандармам, полiцаям i всяким iншим опричникам удалась хх "брудна робота" - по викорiненню украхнського "сепаратизму".
Московська буржуазiя всяких сортiв сподiвауться, що сим большевицьким "товаришам" справдi вдасться "вибити хохла",
i большевизм перше, нiж згинути самому, пiдрiже i кине пiд ноги московському капiталiзмовi назад Украхну з хх хлiбцем, сахарцем, вуглем i iншими добрими речами. За се, вступивши в володiння по большевиках усiую хх спадщиною, вона радо пробачить большевикам розстрiляння Кремля i всякiх iнших московських святощiв, аби тiльки було врятоване для Москви володiння "полуднем".
В сiй погонi за утiкачем з московськох неволi - "хохлом",
в запалi боротьби з ним, большевицькi проводирi без церемонiх викинули старi гасла "права самовизначення народiв аж до повного вiддiлення" й перешилися в "федералiстiв",- дуже оригiнальних "федералiстiв", якi свохм завданням поставили "об'уд-нання демократiх", великоросiйськох й украхнськох, i, очевидно,- вся-кох iншох з колишньох Росiйськох iмперiх.
Не знаю, як витримау й переживе федералiстична iдея сей тяжкий удар, який задають хй Ленiни i Троцькi, називаючи себе федералiстами. Дуже трудно буде комусь, принаймнi якийсь час, називати себе федералiстом, коли федералiстами Ленiни i Троцькi вважають себе, а пiд сим "федералiзмом" лежить у дiйсностi самий поганий, терористичний централiзм.
Старий московський централiзм виступау тут ще раз перед нами - пiд маскою большевизму. Пiвроку тому вiн виступив пiд фiрмою правлячих росiйських соцiялiстiв-революцiонерiв, Керенського i Ко, котрi "про оказiю" мали теж у програмi федералiзм, а в дiйсностi всю енергiю своух внутрiшньох полiтики всадили в боротьбу з дiйсним федералiзмом бувших недержавних народiв Росiйськох iмперiх. Вони впали, а на мiсце хх виступили ще бiльш рiшучi "федералiсти" большевицькi, якi для врятування росiйськох власти не спиняються перед руйнуванням i рiзнею.
фх рiшучiсть у сiм напрямi без сумнiву оцiнили вiдповiдно
i московськi промисловi круги, якi вже два мiсяцi тому заявляли
з повною отвертiстю, що признають усяку власть, яка задержить
у свохх руках непокiрнi провiнцiх Росiх (Украхну, розумiуться, в пер-шу чергу), i так само - шановнi союзники заклопотанi тим, щоб було з кого взяти все вложене в Росiйську державу хх буржуазiую.
Роля хх у походi большевикiв на Украхну буде, правдоподiбно, незадовго освiтлена вповнi. Але вже тепер стау ясно, як близько стояли вони до всього, що гальмувало мир, що пiдтримувало анархiю, що могло спинити транспорт i будучий товарообмiн - вивiз збiжжя до центральних держав, а з другого боку - пiдтинало самоозначення народiв i охороняло iдею "удинох недiлимох".
Украхнське правительство нi пiд якими погромами, нi пiд якими улещуваннями чи обiцянками не давало вирвати у себе обiцянки, котрох не могло прийняти на себе дiйсно - ухилитись вiд миру i зв'язаного з ним товарообмiну з центральними державами. За се всi тi наймленi сили, котрими союзники розпоряджували на нашiй територiх, були зверненi на саботаж нашох оборони проти большевикiв. А коли большевики опанували Кихв, хх панування, як опо-вiщають большевицькi газети, було зараз признане союзниками.
Так вирисовууться вже тепер у головних контурах обстанова сех катастрофи, котру мусiла перейти наша Украхна на порозi свого нового життя, того великого огненного очищення, в котрiм, видко, мусiли згорiти рiзнi старi упередження, пережитi традицiх й погляди, щоб не заважити в новiм походi. Добре, чи зле се, не можна тепер того оцiнити, але з реальними сими фактами при-йдеться порахуватись.
Досi, хоч з рiзними тривогами й небезпеками, наша украхнська справа плила в попутнiм вiтрi загальнох революцiх. Тiльки тепер усi сили - i революцiйнi i контрреволюцiйнi, всi заiнтересованi
в цiлостi росiйськох фiрми i просто ворожi украхнству елементи змобiлiзувались i повстали, щоб дати генеральну битву нашому нацiональному життю.
Украхнство кiнець кiнцем хх виграу, се ми знаумо. Але втрати хх будуть великi, се ми бачимо. I розстрiлюються в нiй не тiльки люди, а й iдех. Руйнуються не тiльки мiста, а й традицiх. Багато згорiло вже в сiм великiм огнi, i ще згорить. Люди вийдуть iз нього новi й новими очима глянуть на свiт.
Горять, мiж iншим, iсторичнi, культурнi, економiчнi i всякi iншi зв'язки народу украхнського з народом великоруським. Iсторiя сих двох "братнiх народiв" вступау, видима рiч, в ту стадiю, в яку вже ранiше вступила iсторiя двох iнших слов'янських братiв - украхнського i польського.
Ранiше украхнський народ мав дiло з бюрократiую й правительством, вiд котрого в якiйсь мiрi ще могло вiдмахуватись великоруське громадянство. Тепер ми, самим очевидним способом, маумо боротьбу самих народiв - великоруського й украхнського. Один наступау, другий борониться.
Iсторiя сих двох "братнiх народiв" вступила в стадiю, про котру оповiдау бiблiйна iсторiя перших братiв:
I спитав Бог: Кахне, де твiй брат Авель?
4 лютого 1918, пiд Сарнами
В огнi й бурi
Украхна пережила, з великою небезпекою для свого iснування, страшну пробу в огнi й бурi. Перейшла через глибоке провалля, яке розкрилось раптом на вступi нового хх життя. Властиво, не можна навiть сказати, що перейшла. Переходить, се вiрнiше. I всi, кому близьке хх життя, хто хоче бути гiдним iменi хх громадянина, повиннi приложити всi старання, напружити всi сили на те, щоб помогти хй перейти вповнi, стати твердо на новiм грунтi i забезпечити вiд можливого повторення таких страшних проб. Занадто багато й однох такох.я:
Тепер наш нацiонально-полiтичний рахунок дiйшов особливо високих позицiй. Боротьба йде за закрiплення самостiйности
й незалежности Украхнськох республiки, за зiбрання украхнських земель, за забезпечення основних соцiяльних реформ. Програння загрожуу такими страшенними утратами, що вiд самох мислi про них спиняуться серце. А тим часом не можна вiдмахуватись вiд тих мислей, не можна присипляти себе заспокоуннями, що якось то воно буде, якось зробиться само собою.